«Вікно в інший світ. Цаклі з колекції Львівського музею історії релігії» презентують на виставці

«Вікно в інший світ. Цаклі з колекції Львівського музею історії релігії» презентують на виставці

10.02.2021

У п’ятницю, 12 лютого, у Львівському музеї історії релігії (комунальний заклад Львівської обласної ради)  презентують виставку “Вікно в інший світ. Цаклі з колекції Львівського музею історії релігії”. 

На виставці буде представлено 64 зображення іконок-карток. Роботи зберігаються у групах “Живопис”, “Графіка”. Їх датують періодом XIX-XX століть. Середні розміри – 6 х 7 см. Значну частину малюнків передав на постійне зберігання до Музею патріарх українського і львівського колекціонерства Іван Гречко. Серед них – “Дарування білим слоном чаші з ліками”, “Зерна гірчиці – сприятлива субстанція”, “Сім скарбів Чакравартіна”, “Дарування богинею ліків”, інші.

«На цаклях зображали Будд, святих, божества, демонів, а також атрибути й символи, щоб краще розуміти певний ритуал, або ж цикл вчень. Головним принципом “карточок для посвят” є закон: одна картинка – одне зображення божества чи символу. Відомо, що для ритуальної посвяти чи поховального обряду художники готували від десяти до сотні таких буддійських карточок. Цаклі використовували при будівництві монастиря, для перенесення вівтаря, вони замінювали ритуальні об’єкти, які важко створити. Їх носили як обереги на шиї у спеціальних молитовних коробочках – гау. Цаклі слугували опорою вірянину на шляху до вдосконалення, були для нього помічниками і захисниками у повсякденному житті», - розповів директор музею Орест Малиць.

Організатори прагнули  ознайомити з історією, різноманітністю й технологією тибетського живопису, розкрити значення цаклів у давньому виді мистецтва індійської культури.

Куратор виставки – Володимир Гарбузюк, старший науковий співробітник.
 Виставка триватиме місяць.

Довідково:
Цаклі (“карточки для посвят”) – мініатюрні прямокутні зображення виконані на полотні, картоні, тонких листках гімалайської слюди мінеральними фарбами, аквареллю. Іноді такі малюнки вирізали на дощечках, а потім друкували на папері чи тканині. Найбільше їх застосовували у тибетському живописі, а згодом у живописі Монголії, Бурятії.