У Львові зібралися засновники та учасники Української Гельсінської групи, колишні політичні в’язні радянських таборів, правозахисники, військові, науковці, журналісти та представники міжнародної спільноти. В Українському католицькому університеті сьогодні, 12 листопада, розпочався дводенний міжнародний форум, присвячений 50-річчю створення Української Гельсінської групи та боротьбі за права людини, свободу й незалежність України.
Участь у відкритті форуму взяли один із десяти засновників Української Гельсінської групи, колишній політв’язень, правозахисник Мирослав Маринович, ректор Українського католицького університету Тарас Добко, начальник Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький, керуючий справами Львівської обласної ради Ярослав Гасяк.
Львівську обласну раду також представляли депутатки Ореслава Хомик та Роксоляна Вороновська.
Форум об’єднав представників українського та міжнародного правозахисного руху, зокрема колишніх політв’язнів з України та країн Балтії, Польщі, Вірменії, Ізраїлю тощо. Серед учасників — відомі дисиденти, дослідники тоталітаризму, громадські діячі та представники організацій, які сьогодні захищають права людини.
Захід розпочали хвилиною мовчання на вшанування пам’яті всіх, хто загинув у боротьбі за свободу України, та міжконфесійною молитвою.
Від десяти правозахисників до загальнонаціонального руху
9 листопада 1976 року десятеро українських дисидентів відкрито заявили про створення Української Гельсінської групи. Її засновниками стали Микола Руденко, Олекса Тихий, Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, Оксана Мешко, Ніна Строката, Олесь Бердник, Микола Матусевич і Мирослав Маринович.
Наймолодшому із засновників, Мирославу Мариновичу, на той час було 27 років.
Передумовою створення організації стало те, що Радянський Союз у 1975 році став підписантом Гельсінського заключного акта. Документ передбачав зобов’язання держав поважати права людини, свободу совісті, слова та переконань. Радянська влада систематично порушувала ці принципи, а українські правозахисники вирішили використати міжнародні зобов’язання СРСР для документування репресій і поширення правди про становище українців.
УГГ стала першою відкритою правозахисною організацією в Українській РСР, яка публічно заявила про намір контролювати виконання Радянським Союзом міжнародних домовленостей.
Учасники групи збирали свідчення про політичні переслідування, арешти, порушення національних і релігійних прав, становище політв’язнів. Готували меморандуми, звернення та інформаційні повідомлення, які через дипломатів, журналістів і закордонні представництва передавали міжнародній спільноті.
Радянська влада відповіла обшуками, стеженням, звільненнями з роботи та арештами. Вісім із десяти засновників групи невдовзі були ув’язнені та отримали найдовші терміни таборів, ще двох — Ніну Строкату та Петра Григоренка — позбавили радянського громадянства.
Однак репресії не припинили діяльності організації. До неї приєднувалися нові учасники, зокрема Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Йосиф Зісельс, Микола Горбаль, Василь Овсієнко, Ірина Сеник, Стефанія Шабатура та інші українські дисиденти. Загалом, за різними підрахунками, членами УГГ стали від 42 до 49 осіб.
Мирослав Маринович: Українська Гельсінська група стала новим етапом визвольної боротьби
Відкриваючи форум, Мирослав Маринович пригадав зустріч учасників правозахисного руху десять років тому, коли відзначали 40-річчя створення УГГ. Він наголосив, що нинішнє зібрання — це не лише можливість знову зустрітися з побратимами, а й нагода осмислити значення Гельсінського руху для сучасної України.
За його словами, важливо розглядати діяльність УГГ як один з етапів тривалої боротьби українців за державність, яка продовжується сьогодні.
Під час панельної дискусії «Досвід Української Гельсінської групи» Мирослав Маринович докладно розповів про обставини створення організації, її перші місяці роботи та переслідування з боку КДБ.
Він нагадав, що в середині 1970-х років український визвольний рух опинився перед необхідністю пошуку нових форм боротьби. Збройний спротив попередніх десятиліть був придушений, а культурницький і духовний опір шістдесятників зазнав масштабних репресій 1965-го та 1972–1973 років.
Саме тоді український письменник Микола Руденко, після зустрічі з генералом Петром Григоренком, який уже долучився до московської Гельсінської групи, почав формувати українську правозахисну організацію.
«Ніхто з членів Української Гельсінської групи не обманював себе. Всі знали, що, найімовірніше, будуть заарештовані», — наголосив Мирослав Маринович.
Він розповів, що лише до 23 квітня 1977 року, коли його разом із Миколою Матусевичем заарештували, учасники УГГ встигли підготувати 12 меморандумів про порушення прав людини в Україні.
Попри постійне стеження та загрозу ув’язнення, ці матеріали передавали за кордон. Інформацію поширювали радіостанції «Радіо Свобода», «Голос Америки», BBC та «Німецька хвиля».
Окремо Мирослав Маринович наголосив на ролі людей, які формально не входили до організації, однак допомагали політв’язням та їхнім родинам, передавали інформацію, підтримували зв’язки між ув’язненими та зовнішнім світом. Він назвав цю взаємодопомогу колами солідарності, без яких діяльність правозахисного руху була б значно складнішою.
Підсумовуючи історичне значення організації, Мирослав Маринович зазначив: «Своєю діяльністю група долучила Україну до світового Гельсінського процесу, а тим самим і до цивілізації прав людини».
Він також пригадав Оксану Мешко — одну із засновниць УГГ, яка пережила радянські репресії, але не дозволила системі зламати себе.
Саме її життєва історія стала основою метафори, якою правозахисник охарактеризував значення Української Гельсінської групи: завдяки таким людям Україна поступово випростовувалася після десятиліть тоталітарного поневолення.
Ярослав Гасяк: Львівська обласна рада постала з духу свободи, який відстоювали українські дисиденти
Вітаючи учасників форуму, керуючий справами Львівської обласної ради Ярослав Гасяк подякував засновникам та учасникам Української Гельсінської групи за мужність, багаторічну боротьбу і вірність власним переконанням.
«Півстоліття тому, у тоталітарній державі, якою був Радянський Союз, ви наважилися відкрито заявити про права людини і права української нації. Ви знали, що за вами стежитимуть, що будуть обшуки, арешти, табори та заслання. Ви не мали ні влади, ні зброї, ні власної держави за спиною. Але мали переконання, гідність і внутрішню свободу, якої радянська система не могла у вас відібрати», — зазначив Ярослав Гасяк.
Він наголосив, що Українська Гельсінська група продовжила традицію українського визвольного руху — від боротьби Української повстанської армії до опору шістдесятників та правозахисної діяльності дисидентів. Окремо відзначив історичний зв’язок українського правозахисного руху зі становленням демократичної влади на Львівщині.
«Сьогодні я відчуваю перед вами особливу відповідальність, адже Львівська обласна рада, яку маю честь представляти, постала з вашого духу свободи. Ваші колеги та послідовники стали депутатами першого демократичного скликання обласної ради. Для мене велика честь працювати в тій самій сесійній залі, де працювали В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Микола Горинь та Іван Гель», — наголосив Ярослав Гасяк.
У 1990 році представники національно-демократичного руху здобули перемогу на виборах до Львівської обласної ради. Її очолив В’ячеслав Чорновіл, який з 1979 року був учасником Української Гельсінської групи. До першого демократичного скликання увійшли також колишні політв’язні та активні діячі українського визвольного руху.
Ярослав Гасяк підкреслив, що діяльність учасників УГГ не завершилася проголошенням незалежності України.
«Ви розбудовували нашу освіту, відроджували Церкву, творили громадянське суспільство, захищали свободу слова і права людини. Дякую вам за цю багаторічну працю, за ваші спогади, інтерв’ю, книжки. За те, що не втомлюєтеся свідчити про пережите і передавати свій досвід наступним поколінням», — сказав він.
Йосиф Зісельс: Ми послідовники тих, хто боровся за Україну до нас
У межах першого дня форуму заплановані три панельні дискусії: «Досвід Української Гельсінської групи», «Тяглість: від УГГ до сучасного спротиву» та «УГГ у контексті міжнародного Гельсінського руху».
До обговорень долучаються колишній політв’язень Микола Горбаль, голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, журналіст Богдан Нагайло, правозахисник Максим Буткевич та дослідник Радомир Мокрик.
Міжнародний вимір форуму представлять, зокрема, діяч польської «Солідарності» Адам Міхнік, представник вірменського визвольного руху Паруйр Айрікян, учасник Литовської Гельсінської групи Стасіс Каушиніс, колишній політв’язень та діяч естонського руху опору Віктор Нійтсоо, а також правозахисники з Латвії, Ізраїлю та США. Модерують дискусії Євген Глібовицький, Катерина Ботанова та Віталій Портников.
Під час першої панелі учасник Української Гельсінської групи, колишній політв’язень Йосиф Зісельс розповів про своє долучення до організації у 1978 році. Він зазначив, що діяльність УГГ була важливою не лише для захисту конкретних політв’язнів. Вона стала новим етапом українського визвольного руху, який об’єднав національні прагнення українців із міжнародними принципами захисту прав людини.
«Ми були послідовниками тих, хто був перед нами. Це був просто новий етап, пов’язаний із правами людини. Українська Гельсінська група вписала український національно-визвольний рух у загальний контекст демократичного світу і захисту прав людини», — зазначив Йосиф Зісельс.
Він також наголосив на міжнародній солідарності між політв’язнями різних національностей, які підтримували одне одного в радянських таборах, допомагали родинам ув’язнених та разом протистояли тоталітарній системі.
Під час другої панельної дискусії правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук розповіла про особистий вплив українських дисидентів на її світогляд та професійний вибір. Вона наголосила, що саме приклад учасників правозахисного руху, їхня мужність і відданість принципам свободи та людської гідності спонукали її присвятити життя правозахисній діяльності.
«Ще у школі я познайомилася з Євгеном Сверстюком — українським філософом, письменником, в’язнем радянських таборів. Він узяв мене під свою опіку і ввів у дисидентське коло. Будучи дитиною, я раптом опинилася серед фантастичних людей. Мене вражало не те, що це люди з підручників історії, а те, наскільки вони світлі, красиві й чесні. Вони говорили те, що думали, і робили те, що говорили. Вони мали сміливість кинути виклик усій радянській тоталітарній машині. Я слухала їхні розповіді про побратимів, які загинули, про посестер, яким зламали долі. Але всі ці люди не здалися. Це мало на мене такий величезний вплив, що я вирішила вивчати право і продовжувати боротьбу за свободу та людську гідність. У мене завжди є відчуття, що я стою на плечах попереднього покоління», — розповіла правозахисниця, голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.
13 листопада форум продовжиться обговоренням проблем окупованого Криму. Учасники III Кримського форуму говоритимуть про міжнародні механізми деокупації півострова, звільнення політичних в’язнів, захист прав кримськотатарського народу, підтримку вимушених переселенців та майбутню реінтеграцію Криму.
За підсумками дискусій заплановано ухвалення спільного документа щодо деокупації Криму та гарантування прав людини після його звільнення.
Організаторами форуму виступили факультет суспільних наук та Інститут релігії та суспільства Українського католицького університету, громадська організація «Інститут фронтиру» за підтримки міжнародних партнерів.
